Навигация
Реклама
Реклама

Грегорі Робертс - Шантарам

Грегорі Девід Робертс

Шантарам

Мені знадобилося багато років і мандрів по всьому світу, щоб дізнатися все те, що я знаю про любов, про долю і про вибір, який ми робимо в житті, але найголовніше я зрозумів в ту мить, коли мене, прикутого ланцюгами до стіни, били. Мій розум кричав, проте і крізь цей крик я усвідомлював, що навіть в цьому розп'ятого безпорадному стані я вільний - я можу ненавидіти своїх мучителів або пробачити їх. Свобода, здавалося б, дуже відносна, але коли ти відчуваєш тільки припливи і відливи болю, вона відкриває перед тобою цілий всесвіт можливостей. І зроблений тобою вибір між ненавистю і прощенням може стати історією твоєму житті.

У моєму випадку це довга історія, заповнена людьми і подіями. Я був революціонером, розгубив свої ідеали в наркотичному тумані, філософом, які втратили самого себе в світі злочинності, і поетом, що втратив свій дар у в'язниці особливо суворого режиму. Втікши з цієї в'язниці через стіну між двома кулеметними вишками, я став найпопулярнішим в країні людиною - ні з ким не шукали зустрічі так наполегливо, як зі мною. Удача супроводжувала мене і перенесла мене на край світу, в Індію, де я вступив до лав бомбейських мафіозі. Я був торговцем зброєю, контрабандистом і фальшивомонетником. На трьох континентах мене заковували в кайдани і били, я не раз був поранений і вмирав від голоду. Я побував на війні і йшов в атаку під вогнем противника. І я вижив, в той час як люди навколо мене гинули. Вони були, здебільшого, краще за мене, просто життя їх збилася зі шляху і, зіткнувшись на одному з крутих поворотів з чиєїсь ненавистю, любов'ю або байдужістю, полетіла під укіс. Занадто багато людей мені довелося поховати, і гіркоту їхнього життя злилася з моєї власної.

Але починається моя історія не з них, і не з мафії, а з мого першого дня в Бомбеї. Доля закинула мене туди, втягнувши в свою гру. Розклад був вдалий для мене: мені випала зустріч з Карлою Сааранен. Варто було мені заглянути в її зелені очі, і я відразу пішов ва-банк, прийнявши всі умови. Так що моя історія, як і все інше в цьому житті, починається з жінки, з нового міста і з невеликою частки везіння.

Перше, на що я звернув увагу в той перший день в Бомбеї, - незвичний запах. Я відчув його вже в переході від літака до будівлі аеровокзалу - перш, ніж почув або побачив що-небудь в Індії. Цей запах був приємний і хвилював мене, в ту першу хвилину в Бомбеї, коли я, вирвавшись на свободу, заново вступав у великий світ, але він був мені абсолютно незнайомий. Тепер я знаю, що це солодкий, тривожний запах надії, яка нищить ненависть, і в той же час кислий, затхлий запах жадібності, яка нищить любов. Це запах богів і демонів, що розпадаються і відроджених імперій і цивілізацій. Це блакитний запах морської шкіри, відчутний в будь-якій точці міста на семи островах, і криваво-металевий запах машин. Це запах суєти і спокою, всієї життєдіяльності шістдесяти мільйонів тварин, більше половини яких - людські істоти і щури. Це запах любові і розбитих сердець, боротьби за виживання і жорстоких поразок, виковували нашу хоробрість. Це запах десяти тисяч ресторанів, п'яти тисяч храмів, усипальниць, церков і мечетей, а також сотень базарів, де торгують виключно духами, прянощами, пахощами і свіжими квітами. Карла назвала його одного разу гіршим з найпрекрасніших ароматів, і вона була, безсумнівно, права, як вона завжди буває по-своєму права в своїх оцінках. І тепер, коли б я не приїхав до Бомбея, перш за все я відчуваю цей запах - він вітає мене і каже, що я повернувся додому.

Друге, що відразу ж дало про себе знати, - спека. Вже через п'ять хвилин після кондиционированной прохолоди авіасалону я раптом відчув, що одяг прилипла до мене. Моє серце калатало, відбиваючи атаки незнайомого клімату. Кожен подих був маленькою перемогою організму в запеклій сутичці. Згодом я переконався, що цей тропічний піт не залишає тебе ні вдень, ні вночі, тому що він породжений вологою спекою. Задушлива вологість перетворює всіх нас в амфібій; в Бомбеї ти безперервно вдихаєш разом з повітрям воду і поступово звикаєш так жити, і навіть знаходиш в цьому задоволення - або їдеш звідси.

І нарешті, люди. Асамці, джати і пенджабци; уродженці Раджастхану, Бенгалії і Тамілнад, Пушкара, Кочина і Конараке; браміни, воїни і недоторканні; індуси, мусульмани, християни, буддисти, Парс, джайни, анімістів; светлокожие і смагляві, з зеленими, золотисто-карими або чорними очима - все обличчя і всі форми цього ні на що не схожого різноманіття, цієї незрівнянної краси, Індії.

Кілька мільйонів бомбейцев плюс мільйон приїжджих. Два кращих друга контрабандиста - мул і верблюд. Мули допомагають йому переправити товар з країни в країну в обхід митних застав. Верблюди - простодушні мандрівники. Людина з фальшивим паспортом втирається в їх компанію, і вони без зайвого шуму перевозять його, порушуючи кордон і самі про те не підозрюючи.

Тоді все це було мені ще невідомо. Тонкощі контрабандного промислу я освоїв значно пізніше, через роки. У той перший приїзд до Індії я діяв суто інстинктивно, і єдиною контрабандою, яку я перевозив, був я сам, моя тендітна переслідувана свобода. У мене був фальшивий новозеландський паспорт, в якому замість фотографії колишнього власника була вклеєна моя. Я виконав цю операцію самостійно і не бездоганна. Рядову перевірку паспорт повинен був витримати, але якби у митників виникли підозри і вони зв'язалися б з посольством Нової Зеландії, підробка дуже швидко розкрилася б. Тому відразу після вильоту з Окленда я став шукати в літаку відповідну групу туристів і виявив компанію студентів, вже не в перший раз летіли цим рейсом. Розпитуючи їх про Індію, я зав'язав з ними знайомство і прилаштувався до них у митного контролю в аеропорту. Індійці вирішили, що я належу до цієї розкріпаченої і нехитрої братії і обмежилися поверхневим оглядом.

Вже на самоті я вийшов з будівлі аеропорту, і на мене тут же накинулись жалючою сонце. Відчуття свободи кружляло мені голову: ще одна стіна подолана, ще одна межа позаду, я можу бігти на всі чотири сторони і знайти де-небудь притулок. Минуло вже два роки після моєї втечі з в'язниці, але життя того, хто оголошений поза законом, - безперервне втеча, і вдень, і вночі. І хоча я не відчував себе по-справжньому вільним - це було мені замовлено, - але з надією і боязко порушенням очікував зустрічі з новою країною, де я буду жити з новим паспортом, набуваючи нові тривожні складки під сірими очима на своєму молодому обличчі. Я стояв на пішохідній доріжці під перекинутої синьою чашею пропеченого бомбейського неба, і серце моє було так само чисто і повно райдужних надій, як ранній ранок на овіває мусонами Малабарском березі. [1]

- Пане професоре! Сер! - почувся голос позаду мене.

Хтось схопив мене за руку. Я зупинився. Всі мої бойові м'язи напружилися, але я придушив страх.

Тільки не бігти. Тільки не піддаватися паніці.

Я обернувся.

Переді мною стояв маленький чоловічок в сумній коричневої уніформі, тримаючи в руках мою гітару. Він був не просто маленьким, а крихітним, справжнім карликом з злякано-безневинним виразом обличчя, як у божевільного.

- Ваша музика, сер. Ви забули свою музику, так?

Очевидно, я залишив її у «каруселі», де отримував свій багаж. Але звідки цей чоловічок дізнався, що гітара моя? Коли я здивовано і з полегшенням посміхнувся, він посміхнувся мені у відповідь з такою цілковитою безпосередністю, який ми зазвичай уникаємо, боячись видатись дещо простими. Він віддав мені гітару, і я помітив, що між пальцями у нього перетинки, як у водоплавної птиці. Я витягнув з кишені кілька банкнот і простягнув йому, але він незграбно відступив від мене на своїх товстих ногах.

- Гроші - немає. Ми тут повинні допомагати. Ласкаво просимо до Індії, - сказав він і почимчикував геть, загубившись в людському лісі.

Я купив квиток до центру у кондуктора Ветеранської автобусної лінії. За кермом сидів відставний військовослужбовець. Побачивши, з якою легкістю злітають на дах мій речовий мішок і саквояж, точно приземлившись на вільне місце серед іншого багажу, я вирішив залишити гітару при собі. Я прилаштувався на задній лавці поруч з двома довговолосими туристами. Автобус швидко наповнювався місцевими жителями і приїжджими, здебільшого молодими і прагнули витрачати якомога менше.

Коли салон був майже повний, водій обернувся, обвів нас загрозливим поглядом, пустив з рота через відчинені двері струмінь яскраво-червоного бетельного соку і оголосив, що ми негайно вирушаємо:

- Тхік Хайн, чало! [2]

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?

Грегорі Девід Робертс   Шантарам   Мені знадобилося багато років і мандрів по всьому світу, щоб дізнатися все те, що я знаю про любов, про долю і про вибір, який ми робимо в житті, але найголовніше я зрозумів в ту мить, коли мене, прикутого ланцюгами до стіни, били
Ця книга коштує менше ніж чашка кави!
ДІЗНАТИСЬ ЦІНУ

Ви забули свою музику, так?
Але звідки цей чоловічок дізнався, що гітара моя?
#
Пользовательское соглашение | Для правообладателей www.ruqmida.ge24d33aa Copyright © 2016 Все права защищены.